No title
КІНЕЦЬ ІМПЕРІЙ, РАБСТВА - ДОСИТЬ !!!
Країно «вищої моралі»:
Ємєльки, Ваньки, ідіотів...
На заржавілі вічно граблі
Тобі ступати знов охота!
Бо як втечеш сама від себе?
Як зупинити біг шалений?
Коли із надр і аж до неба
Тотем Кремля - трухлявий Ленін.
І доки буде кляте стерво
Лякати люд із Мавзолею -
Смердючі хроби без перерви
Заброд рівнятимуть з землею.
Та док' садюга той кремлівський
Людські збиватиме мішені -
Один за одним "грузи двісті"
Ітимуть в пекло безіменні.
По вуха в бразі, захмелілі,
Гарматне мясо шести-сортне...
Справляє Кремль чумне весілля,
Росія - спить у ліжку з чортом
І приміряє собі радо
Корону світу, мов цариця,
І в того ж світу нишком кра'де
Землицю з грядок, по дещиці.
Ще не наситилась, безродна,
Скажених псів - сусідам "в гості,"
Дає наказ цим псам голодним
Трощити брата свого кості.
Та під покровом стерви ночі,
І під "обурення Європи"
Орда московська в крові хоче
Знов потопити нас - "укропів".
Збагни, Росіє, ница курво,
Ніякі ми не "малороси",
До бою кличуть наші сурми,
Кінець імперій! Рабства - досить!!!
***
ДЕМОН СМЕРТИ УЖ НА СТАРТЕ
Как? Кому теперь нам верить?
Были люди – стали звери,
Была дружба, звались братья –
Друг на дружку нынче ратью.
Иль не видят? Иль не слышат?
Танк снарядом сносит крышу
И мечту о мирном завтра…
Демон смерти уж на старте!
Брат на брата точит зубы,
Всё, что свято – на смерть рубит,
Одержимый вкусом власти,
Проклинает, шлёт напасти.
Канонадой сверх могучей
Свет от радуг прячет в тучи,
С неба льёт дождями горе,
Переполнив кровью море.
С Чёрно' моря к Сахалину
Кто-то вбил меж братьев клинья,
От “любви” Кремля к Отчизне
Завывают звери тризну.
Мир над пропастью нависнул,
Мир отрёкся вечных истин,
Вновь с войною на распуть…
Стой, палач! Опомнись, Путин!
Усмири свои порывы,
Вон с Чечни, Абхазий, Крыма,
И Кремля, и Петергофа…
Не для нас твоя Голгофа!
Мир устал уж от войны!
Сгинь, отродье Сатаны!!!
***
ВОН С УКРАИНЫ, ПУТИН !
Это война не Крыма,
Запада иль Востока -
Битва идёт незрима
Света любви - порока.
Демону нет покоя -
Снова расправил крылья,
Всех бы в свои оковы,
Мир потопить в насилье.
Подлой змеёю жалит
Из своего болота,
Память стереть желает
Нам о Небесной Сотни.
Хватит уж нам Абхазий,
Темени средневековья,
Остановись, зараза,
Иль захлебнёшся кровью!
Близится крах империй,
Зло еле-еле дышыт,
Нам ли страшиться зверя?!
Воля - подарок свыше!
Снова мы на распутье -
Свет или тьмы пучина...
Вон с Украины, Путин -
Во имя Отца и Сына!
***
ЗДРИГНУЛОСЬ СЕРЦЕ
Здригнулось небо. Наче обрубав
Небесну вісь зловіщий хтось безміру,
В проваллі хмар кривавий визвір шкірить
І випиває душі на гробах.
Здригнулось небо. Смерть – не дивина.
Така НЕдивна, як опале листя.
Людське життя в єдиний постріл втислось,
У постріл той, що й мрію обігнав.
Здригнулось небо. Як же так, ну як?
Невже не варті спокій і життя вже?
В ім’я чогось хтось нині знов поляже
У цих необлікованих боях.
Здригнулось небо. Ніч не промина.
Вона щоразу плодить новий відчай,
І зазирає холодом у вічі
Ця, Каїном освячена, війна.
Здригнулось небо. В смерті всі тузи,
Й допоки морок гніздиться у лоні –
Нас переможуть, ми ж бо безборонні,
Меч стерто об “гордієві вузли”.
Збригнулось небо. Цілить в нього страх.
Куди ж його поділись вічні стражі?
Невже ніхто шляху нам не покаже?
Невже Господь не спинить сліз утрат?...
Здригнулось небо... од людських німот,
Які заклякли в рабськім безхребетті.
Прокинься, Духу, вирвися з лабетів,
Вдихни життя в знекровлений народ!
Перепливає небом чорна тінь -
Чорнезна тінь ненависти і злоби.
Здригнулось серце. Виє хтось над гробом.
Там зліг ще ненароджений чийсь син...
***
ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ !!!
Ні страхів, ні вагань,
Ні зневір, ні безсиль!
Кожна мить дорога
Для розправлених крил,
Що залюблені в синь
У бездонні небес...
Чи Тебе хтось просив?
Ні, Ти сам взяв цей хрест!
Двійко діток дрібних,
В оченятах: "Татусь,
Не кидай нас, не йди..." .
Обіцяєш: "Вернусь!".
В мами терпне душа
З молитов і від сліз,
Гіркотою прощань
Вся просякла наскрізь.
І дружина в журбі:
"Як без Тебе ми, як?".
Ну а Ти - весь свій біль
Міцно стис у кулак...
Дивне світло в очах,
Це приреченість? - Ні.
Так церковна свіча
Перепалює гнів
У священний вогонь,
Що зціляє від ран,
Ран у брата Твого,
Що промовив: "Пора!"...
Чи Тебе хтось просив?
Ні, Ти сам взяв цей хрест.
В цій війні кожен син
Йде відстояти Честь.
Мов печать на вустах:
"Хто ж тоді, як не я?".
Нині ми - сам на сам
З тим, хто нищить життя
І помножує лють,
Наче зґрая вовків,
Що невинну кров п'ють -
Нашу кров всі віки...
Для розправлених крил
Час звитяг у бою.
Я за Тебе весь біль,
Брате мій, відболю,
Відмолю тя’ в небес
Я від смерті обійм,
Хай навіки би щез
Привид цих лютий війн.
Не згори під вогнем,
Не схили голови,
Прошу в Бога одне:
"Повертайся живим !!!".
***
ЗАРАДИ ЖИТТЯ ! ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ !!!
Розстріляне небо,
Криваві світанки...
Ти думав, повз тебе
Пройдуть вражі танки
І сліду не лишать
На твому обійсті?
Поглянь - попелищем
Вже й небо нависло.
Війна - мов повітря -
Просякла легені,
Обвугленим листям
Встеляє всю землю,
І жодної ніші
В душі не лишила,
Де б стало світліше
Від свіч надмогильних...
Війна зазирає
До віч нам зловісно,
Героїв - до раю,
У небо пречисте,
Де янголи кри'льми
Розвіють всю темінь.
Найкращих - в могили,
На жаль, безіменні...
Війна - всюдисуща.
Не пробуй сховатись!
Поглянь в свою душу -
Там постріл гарматний
Залишив кіптяву
Нестерпно-ядучу...
Це сон чи уява?
Ні, дійсність болюча,
Реальна, як сльози
Вдовиці над гробом,
Що втратила розум
Й опертя для Роду,
Але віднайшла
Силу духу незламну,
Бо замість "прощай!" -
Лиш "героєві слава!"...
Ти досі ще віриш,
Що сонце погасне,
Розтерзане Звіром
Пекельної масті?
Не згасне - бо всі ми дамо йому відсіч,
Бо наші Герої не в безвість - у вічність
Ідуть, аби стати опертям для сущих...
Заради життя й Ти боротися мусиш !!!
З НАМИ ПРАВДА, З НАМИ БОГ Є, ПЕРЕМОЖЕМ !!!
Сходить сонце над степами -
Та не тішить,
Вкрило землю черепами,
Ой навіщо?
Людські кості обвугле'ні
На землиці,
Вдерлись "гості" - дике плем'я
Веселиться.
На пекельному застіллі
Повсідали,
П'ють кровицю, рвуть нам жили,
Мов шакали.
Де пройшлись - нема живого,
Не побачиш.
До якого ж молить бога
Їхня паща?
Чи зродила їх вовчиця
В дикім полі,
Що зробили попелищем
Все навколо?...
Ні, не тішить нині сонце
В високості,
Бо на кожнім-кожнім кроці
Наші кості.
Чорний ворон, зла провісник,
Тризну править,
Має він тепер що їсти,
От забава...
Визирають удовиці
В діри вікон,
Видивляють рідні лиця
Їхні діти.
Де ж ви, де, синочки милі? -
Мати квилить,
За одну ніч посивіла
На могилі...
Посивіла й Україна
З того болю,
Дике плем'я вбило сина -
Та не Волю!
Замість сотні - тисячі натомість
Стануть,
Славень наш озветься громом
Над світами.
Дух, воскреслий на Майдані,
Нас підійме,
Бо земля ця, Богом дана -
Не для війн є!
Зцілим рани серця свого,
Втремо сльози,
З нами правда, з нами Бог є,
Переможем!!!
(Роман Лесюк, Наталія Крісман)