В душі шось так боляче шумить і вражає , аж до розпачу.... в серці вітер такий сильний і самотній : я хочу зігріти ЇЇ ! Хочу сказати найважливіше... Моє ходіння твоїм містом і тонкий дотик до твого життя – це просто волання про допомогу : так прошу не мовчи...напиши мені... Де? Де так довго ховалися ці мрії? Чи не в бажаннях, що боялися твоєї вишуканої сумоти, твого принадного посміху, який багато обіцяв і здійснював незмінно... НЕ МЕНІ!... Я мусів тебе зустріти у цих прихованих лабіринтах долі... Я вперше чекав справжньої відповіді. І ти чомусь відповіла...А потім ти зникла і з тобою зникли ті короткі миті мого потаємного щастя...Та не можу тобі нічого сказати : не можу сказати "прощай"... Пишу нашу історію й далі...Там всього лиш спогади...Це мабуть і є : бути і не бути...Кохати...Чекати...Любити і не згубити...Сміятися в обличчя обставинам : я все одно маю право бути собою...Бути з тобою ! P.S.: Ким би не була(був) ти, напиши мені, так прошу...Я хочу, мушу, прагну до крику в душі, знати хто мені настільки запав в душу...Як би ти не виглядала , скільки б років тобі не було і шо б з тобою не було в плані здоров'я - напиши мені...Вже не знаю шо думати...Шодня , шохвилі ці думки рояться і безжально жалять :"напиши...напиши....напиши...." P.P.S. : я таки не лох , я просто вірю людям....Вірю...пробачаю і....далі вірю...Мацьопка, якщо ти це прочитаєш - напиши.. .Навіть, якщо твоя минула анкета була фейком і фотки несправжні - ні за що не переживай і нічого не бійся, а довірся і напиши, так прошу...Якщо не захочеш зустрітись, то я і далі буду лиш віртуальним другом...ти тільки напиши..Мацьоп, не думай , що не пишучи мені я все забуду чи на все "заб"ю" , буцім час все зітре ...Не забуду ніколи...Ти знаєш , насправді час не лікує ,він лиш вчить жити з болем...